UNDER CONSTRUCTION

HOME  |  ABOUT US  |  FILMS  |  EXHIBITS  |  ARCHIVE  |  PUBLICATIONS  |  EDUCATIONindex.htmlhttp://livepage.apple.com/About_Us.htmlFilms.htmlExhibits-Internment.htmlArchive.htmlPublications.htmlEducation.htmlshapeimage_1_link_0shapeimage_1_link_1shapeimage_1_link_2shapeimage_1_link_3shapeimage_1_link_4shapeimage_1_link_5shapeimage_1_link_6shapeimage_1_link_7
 
FAMINES IN UKRAINE: HOLODOMOR
MANIAK COLLECTION

Ревацька, Ніна Прокопова

Revat͡s′ka, Nina Prokopova


Вінницька обл.

Іллінецький район

с. Неменка


Рік народження: 1934

Добрий день шановний Володимеру Антоновичу!
Пише Репацька Н. П.


Прочитала я статю у сільські вісті 33й голод і спливло перед очима все моє життя і всігда була така думка чи взнають колись люди про цей голод правда я знаю як зараз трудно все точно за таку довге врем'я бо з тих людей вже остались одиниці що це все бачили і пережили, а у мерших вже не спитаєш. Яке горе було Чорнобель, а зараз Вірменія. Но це стихійне бедствія і весь мир подає їм руку допомоги. А то було время що викидали дітей на сніг і ніхто не міг, їм помогти забрати хоч до хати бо боялись щоб не зробили і їм так само, і зато пострадали міліони людей. Но є ще люди котрі, в той голод повідносили своїх дітей і досі незнають що з ними і де вони. Я з тих дітей, і до войни була в приюті. Опишу коротко за своїх батьків.

Мій батько прийшов з гражданської войни з перешитою рукою і був головою сільради у свому селі, а коли була коликтивізація йому придложили іти в бригаду розкулачувати людей і він відказався. Сказав я неможу викидати дітей на сніг бо у мене своїх пятеро маленьких, старшому 8р. а менче тоді родилось, було у батька пара коней і 4 десятини землі і 7 душ сім'ї і під розкураченя не підходив, то йому зробили показовий суд щоб найти причину наказали здати 700 пудов хліба, 40 пуд мяса і двісті карбованців, а імущество все описати що нідочого ти немаєш права. Він відав що було но не виконав тої постанови бо цего зробити він не міг, і тоді прийшла бригада забрали коні, привязали на стипку і бют її щоб люди бачили і кажут тепер не будеш у свого хозяїна овес їсти. Потом забрали батька у сільраду і розказував нам той чоловік котрий саме тоді був виконавцем ян. Привели батька що погасили свет і поставали у чотирьох вуглах і стали кидати ним як м'ячем, потом забрали в тюрму і на цей день ніхто не знає де він і де його могила. Тоді прийшли забрали що було. Даже роздягнули старшу дитину і викинули нас пятеро на сніг. Розібрали хату і ніхто не міг прийняти нас до хати. Но видно не було нам смерті тоді мама узяла у брата канячку посадила нас і привезла до сільради. Покинула у коридорі  роздягнулась і розкуталась прикрила нас і сама побігла ніхто не знав куди. Сказали що втопилася, а нас сказали одному чоловікові щоб завіз у яр но він нехотів везти і якраз хтось надїхав з району і спитав що це за діти і приказав завезти в сільські ясла. Но коли нас привезли туди то старші хлопчики казали давай їх потопим бо нам і самим тут нема що їсти, це такі були ясла, описати проте життя це треба написати книжку. Но ми так там прожили до войни, а у войну розлізлись по наймах.

Коротенько про маму вона тоді осталось жива і тоді через пів року прийшла в ночі у ті ясла і дуже просила вихователя щоб показала нас голос ми чули, но маму тоді не бачили, бо нас не випустили а мама боялась щоб її не зловили, но коли люди переказали мамі що найменша дитина покалічена то тоді мама рішилась на все.

Це було через рік і тоді ми побачили маму но вона немогла уже нічим помогти. Сестра так на цей день осталась з витягною рукою. Мама пішла служити до євреїв які мали тоді велике право на все і тоді мама вже могла до нас довідуватися і коли маму хто з дітей тих побаче то всі бігали на проти і кричали мама іде. Вони заробляли в наймах 15р. у місяць і за ці гроші купляли гостинці всім дітям так до смерти цим дітям котрі остались живі були вже мамою, одно жалко що не дожили вони до цего время щоб люди почули про це життя бо тоді неможна було нікому розказати крім дітей своїх, і то видно не все; 6 років як мама померла і старша сестра померла, нас осталось чотирьох сестрів живих чудом. Бо у нас в селі це була одна бідна сім'я стільки малих дітей і всі вижили. Наше село мало багато землі і жили люди не бідно і через то пострадало саме гірше бо все вивезли і говорять що більше половини людей тоді вимерло вимирали всі сім'ї. Люди їли своїх дітей це було кажуть таких три сім'ї но вони вимерли. Даже мого рідного дятька втікла одна старша дочка бачила як батьки поїли менших і розказували про це сосіди, а мама розказувала що вони самі з один чоловіком зайшли до жінки котра варила сосідську дитину. Вони її звязали відвели в сільраду, но де її діли ніхто не знає, чула як росказували старі люди котрі їздили по селі і збирали цих людей котрі вмирали з голоду кажут брали і ще живих но пухли і складали коло ями до вечора, а у вечорі скидали у яму уже розлігших і небуло в людей жалю і страх бо кожне чекало цего.

Ну також можна ще багато чого писати но я думаю якщо найшлися люди котрі хотят такі книжки то поки ще є одиниці живих свідків то можна багато дещо почути від них но це ті люди котрі вже не напишуть і не прочитають, а розказати можут багато дечого.

Пробачте що так неграмотно написала бо вже 47 років як я кончила 4 класи і 40 років проробила у свому колгосі коло землі то не дивно що можна вже забути писати но це що так потрібно знати молодому поколіні заставило взяти мене бумагу і ручку. Може зроблят люди щоб 33р. увійшов в історію, і щоб так люди як я, що потеряли тоді батьків могли сміло підняти голови і сміло сказати хто мій був батько, бо коли я раз спитали одного старого комуніста то чим мій батько провинився то він мені сказав нічим він був добрий чоловік но то було таке время я сам так людям робив і дітей зимою викидав, а хто нехтів так робити то зробили йому. А більшество вік упрікали хто що неможна було нікому доказати тілька приходилось низько голову схиляти.


Досьвіданя Н. П.